гепнути
ГЕ́ПНУТИ, ну, неш, док., розм., неперех. і перех. Однокр. до ге́пати.
Біля самих дверей Гордіїв Костя замахнувся рукою, гепнув по долоні і одвернувся до Якима (Головко, II, 1957, 95);
— Тридцять три! — піднявшись з місця, по зашийках гепнув його [старшину] писар (Вас., І, 1959, 129);
Горщик безневинно гепнув на поміст і розлетівся на шматочки (Н.-Лев., І, 1956, 164);
Гепнеш було так, що самому годі підвестися (Вишня, II, 1956, 273);
Морозів Василь приніс у сіряку снігову бабу і гепнув її серед хати (Горд., І, 1959, 13).
Словник української мови (СУМ-11)