гепнути
ГЕ́ПНУТИ, ну, неш, док., кого, що і без дод., розм.
Однокр. до ге́пати.
Горщик безневинно гепнув на поміст і розлетівся на шматочки (І. Нечуй-Левицький);
– Тридцять три! – піднявшись з місця, по зашийках гепнув його [старшину] писар (С. Васильченко);
Гепнеш було так, що самому годі підвестися (Остап Вишня);
Біля самих дверей Гордіїв Костя замахнувся рукою, гепнув по долоні і одвернувся до Якима (А. Головко);
Морозів Василь приніс у сіряку снігову бабу і гепнув її серед хати (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)