гидувати
ГИДУВА́ТИ, ую, уєш, недок. Відчувати огиду, відразу; гребувати.
— Я вже одвикла й од м’яса й навіть не можу його їсти, бо чогось гидую (Н.-Лев., III, 1956, 340);
[Варка:] Душі моєї до себе не навернете… Ненавиджу вас, аж гидую! (Кроп., II, 1958, 203);
— Ви частка тієї ж світоспоруди, що й земля. Не гидуйте її поживою (Смолич, І, 1958, 71);
*У порівн. Він тримає блискучий хром на витягнутих руках у пучках пальців, одвернувши голову, наче гидує (Кучер, Прощай.., 1957, 216).
Словник української мови (СУМ-11)