гила
ГИЛА́, и́, ж., діал.
1. Грижа.
— Ти у нас людина військова, на фронті був. А мені куди там? У мене — гила (Мик., II, 1957, 286);
Його [лікаря] затримано тут, а там чекали відповідальні операції. Треба вирізати нирку, зробити резекцію шлунка, ліквідувати пахову гилу (Смолич, І, 1958, 161).
2. рідко. Гилка.
Той читав урок, той реготався, той кричав: «Давай у гили грати» (Мирний, IV, 1955, 112).
3. виг., у знач. присудк. сл., розм. Уживається на означення швидкого руху, швидкої дії.
— А малеча-хлопці, ті жаб на березі ще лушпарили. Потім загляділи [нас] — палиці на плечі і — гила навпростець поміж вербами (Головко, І, 1957, 222).
Словник української мови (СУМ-11)