гирявий
ГИ́РЯВИЙ, а, е, діал.
1. зневажл. З стриженою, бритою головою.
Не вспіє гирява дівка й коси собі заплести (як ми вернемось додому) (Номис, 1864, № 13885);
// У знач. ім. ги́рявий, вого, ч. Той, у кого стрижена, брита голова.
У його стільки землі, як у гирявого чуприни (Сл. Гр.);
// Вбогий, нужденний.
Таке вже гиряве моє щастя (Сл. Гр.);
Ти кажеш, недоречні Слова оці пишу.. Та, бач, буває ж в мові Завжди воно отак, То злота шмат чудовий, То гирявий п’ятак (Ус., Листя.., 1956, 181).
2. рідко. Важкий.
Скаженіючи від безсилої люті, сердито вилаявся [Когут], здійнявши погрозливо гиряві кулаки (Цюпа, Назустріч.., 1958, 339).
Словник української мови (СУМ-11)