глава
ГЛАВА́¹, и́, уроч.
1. ж., заст. Те саме, що голова́ 1.
До його кралася змія Крилатая, з сім’ю главами (Котл., І, 1952, 213);
Верба сріблиться, наче борода Чи шевелюра на главі пророчій (Рильський, II, 1946, 5).
2. ч. і ж., чого. Той, хто стоїть на чолі кого-, чого-небудь.
Минає ніч, простує до садочку Глава арабів, старшина йменитий (Крим., Вибр., 1965, 155);
Звістку про наступну зустріч глав урядів СРСР і США вітають багато визначних профспілкових, громадських і релігійних діячів Англії (Рад. Укр., б.УІІІ 1959, 4).
ГЛАВА́², и́, ж. Розділ книги, статті, що позначається нумерацією або окремим заголовком.
Сьогодні задумав писати одну повістину. Главу вже накомпонував, що буде дальше — не знаю (Мирний, V, 1955, 341);
Леніна книги і глави — всім мільйонам розкрить (Ус., Вибр., 1948, 10);
*Образно. Двадцятий вік, майбутнього провісник, Нову главу історії почав (Дор., Тобі, народе.., 1959, 84).
Словник української мови (СУМ-11)