глузи

ГЛУ́ЗИ, ів, мн. (одн. глуз, у, ч.), розм. Те саме, що глузува́ння.

Утік Башкиренко від своїх колись таких тихих та покірних одрадян, наслухавшись від них глузу та посміхів (Мирний, IV, 1955, 239);

Обличчя у Мишуні було круглясте, .. губи пухкі, і саме вони викликали нестерпні глузи дівчат (Ю. Янов., І, 1958, 439).

◊ На глу́зи (глуз) підніма́ти (підня́ти, бра́ти, взя́ти) кого — глузувати, насміхатися з кого-небудь.

[Михайло:] Як же то так? Чи ви мене справді морочите, чи на глуз піднімаєте? (Котл., II, 1953, 73);

Та над Петром ну реготать, Петра на глузи піднімать! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 148);

— Ждеш, коли тебе на глузи візьме [Тарапунька]? — хитро підморгнув Колода (Кучер, Прощай.., 1957, 270).

Значення в інших словниках

1. глузи — Глузування, кпини, кепкування, сил. наруга, посміх, глум.  Словник синонімів Караванського
2. глузи — -ів, мн. (одн. глуз, -у, ч.), розм. Те саме, що глузування.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. глузи — ГЛУ́ЗИ, ів, мн. (одн. глуз, у, ч.), розм. Те саме, що глузува́ння. Утік Башкиренко від своїх колись таких тихих та покірних одрадян, наслухавшись від них глузу та посміхів (Панас Мирний); Обличчя у Мишуні було круглясте, ..  Словник української мови у 20 томах
4. глузи — див. жарт; насмішка  Словник синонімів Вусика
5. глузи — Глузи, -зів м. мн. Насмѣшки. Мкр. Н. 36. Остигло й глузи людськії терпіти. Грин. II. 165. на глузи підняти. Поднять на смѣхъ. Ном. № 12697.  Словник української мови Грінченка