глумливо
ГЛУМЛИ́ВО. Присл. до глумли́вий.
— Жаль вам, що ви не були там, де я ходив? — відповів [Сава] глумливо (Коб., II, 1956, 35);
Він був високий на зріст і доброго складу чоловік. з голубими очима, правильним профілем обличчя, русявим волоссям, з глумливо складеними вустами (Бойч., Молодість, 1949, 226);
*Образно. Глумливо шуміли на вітрі зелені сосни, кудись у безвість тяглися лісові нетрі (Збан., Єдина, 1959, 86).
Словник української мови (СУМ-11)