голяр
ГОЛЯ́Р, а́, ч., заст. Перукар.
Ще до сходу сонця сходилися вони до голяра Тимка щонеділі й свята, аби голитися (Стеф., І, 1949, 212);
Голяр збивав йому на тімені піну.. з доброго марсельського мила і шкріб йому голову круг оселедця (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 97).
Словник української мови (СУМ-11)