гомінкий

ГОМІНКИ́Й, а́, е́. Те саме, що гомінли́вий.

В голові Раїсиній усе змішалося, і вона перестала слухати гомінку сторожиху (Коцюб., І, 1955, 311);

Вулиці гомінкі, повні народу, дітей і підлітків (Вишня, І, 1956, 327);

Ночувати доводилося десь у горах чи біля гомінких водоспадів Кзил-Су (Ле, Міжгіря, 1953, 145);

Ось він [ліс], великий, ..гомінкий! (Фр., І, 1955, 256).

Значення в інших словниках

1. гомінкий — гомінки́й прикметник  Орфографічний словник української мови
2. гомінкий — ГОМІНЛИВИЙ, ГАЛАСЛИВИЙ, шумливий; (- людину) ГОВІРКИЙ.  Словник синонімів Караванського
3. гомінкий — -а, -е. Те саме, що гомінливий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. гомінкий — ГОМІНКИ́Й, а́, е́. Те саме, що гомінли́вий. Ось він [ліс], великий, .. гомінкий! (І. Франко); В голові Раїсиній усе змішалося, і вона перестала слухати гомінку сторожиху (М.  Словник української мови у 20 томах
5. гомінкий — див. балакучий; шумливий  Словник синонімів Вусика
6. гомінкий — БАЛАКУ́ЧИЙ (який любить поговорити взагалі або багато говорить у цей момент), БАЛАКЛИ́ВИЙ, ГОВІРКИ́Й, ГОВІРЛИ́ВИЙ, ЯЗИКА́ТИЙ розм., ПАЩЕКУВА́ТИЙ розм. ПРОСТОРІ́КУВАТИЙ розм. рідше; ГОМІНКИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ, ЛЕПЕТЛИ́ВИЙ розм.  Словник синонімів української мови
7. гомінкий — Гомінки́й, -ка́, -ке́; -кі́, -ки́х  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. гомінкий — Гомінкий, -а, -е Громко говорящій, звучный. Торжища гомінкі. К. ДЗ. 6.  Словник української мови Грінченка