гонець
ГОНЕ́ЦЬ, гінця́, ч. Особа, яку посилають з терміновим дорученням, повідомленням; посланець.
Аж нараз приносить гонець лист Страхині від матері, — у листі погані вісті (Фр., XVI, 1955, 15);
Прискакав засапаний гонець і сказав, що новгородці вже в Галичі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 243).
Словник української мови (СУМ-11)