гончак
ГОНЧА́К, а́, ч. Гончий собака.
Треба вам знати, що звір, — коли його піднімуть і поженуть гончаки, — робить коло (Вишня, II, 1956,122);
*У порівн. [Вітровий:] Спитай у Романюка, чого трудоднів у кожного багато, а бур’яни на полях, а на фермах свині, як гончаки (Корн., II, 1955, 220).
Словник української мови (СУМ-11)