гордовитий
ГОРДОВИ́ТИЙ, а, е.
1. Те саме, що го́рдий 1.
Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, сміливий, як сокіл, — і щиро покохала його наша гордовита Катря (Вовчок, І, 1955, 90);
— Що ж, Гордію, спасибі за ласку, — відповіла йому стримано.., але в мене до іншого серце лежить.. І рушила від нього, ставна і гордовита (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 36);
Зірочка [дівчина] відступилася від мене, прибрала гордовиту позу, навіть руки схрестила на грудях (Чаб., Катюша, 1960, 46).
2. Сповнений гордості (у 2 знач.); піднесений.
Він плекав гордовиту мрію погойдати на руках ще й правнука перед тим, як закінчити свій життєвий шлях (Ю. Янов., І, 1958, 464).
3. Який зневажливо, звисока ставиться до інших; пихатий.
— Кого ж ти вподобав? Чи не Мотрю, бува, Шрамченкову?.. То — багачка, та гордовита, сину (Мирний, II, 1954, 244);
// Який виражає пихатість.
Щось боягузне і разом чванливе визирає з цих гордовитих, випещених пик (Вас., Незібр. тв., 1941, 216).
Словник української мови (СУМ-11)