гордовитий
ГОРДОВИ́ТИЙ, а, е.
1. Те саме, що го́рдий 1.
Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, сміливий, як сокіл, – і щиро покохала його наша гордовита Катря (Марко Вовчок);
Прибрала [дівчина] гордовиту позу, навіть руки схрестила на грудях (М. Чабанівський);
– Що ж, Гордію, спасибі за ласку, – відповіла йому стримано.., але в мене до іншого серце лежить .. І рушила від нього, ставна і гордовита (І. Цюпа).
2. Сповнений гордості (у 2 знач.).
Він плекав гордовиту мрію погойдати на руках ще й правнука перед тим, як закінчити свій життєвий шлях (Ю. Яновський);
– Поб'єм ми вас, що б там не було, а поб'єм, якщо не здастесь! – сказав він з гордовитим викликом (О. Гончар);
У запорожців – сміливі, гордовиті погляди, яких Яцько ніколи не бачив у своїх односельчан (В. Малик).
3. Який зневажливо, звисока ставиться до інших; пихатий.
– Кого ж ти вподобав? Чи не Мотрю, бува, Шрамченкову?.. То – багачка та гордовита, сину (Панас Мирний);
– Князь Єремія гордовитий, – зашепотіли кругом магнати та їх молоді сини, – не хоче признаватись до своїх давніх товаришів (І. Нечуй-Левицький);
Крупяк .. з подивом поглянув на Варчука: ніколи він не бачив, щоб гордовитий, норовистий Сафрон став таким жалюгідним, безпорадним (М. Стельмах);
// Який виражає пихатість.
Щось боягузне [боягузливе] і разом чванливе визирає з цих гордовитих, випещених пик (С. Васильченко);
Голова ж, глибоко всаджена між плечі, була трохи закинута назад, чим надавала тій людині гордовитого й неприємного вигляду (Н. Королева);
Назар Вовкогон. Найхоробріший, найзавзятіший на Січі козак – лице геть у шрамах, щоправда, ті шрами не попсували його, воно гарне, але й гордовите, пихате та нахабне (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)