горластий
ГОРЛА́СТИЙ, а, е, розм. Який має гучний голос.
Його думки далеко були від книжки; його очі знай бігали то поза вікном, де горластий півень несамовито голосив на увесь двір, то по хаті… (Мирний, IV, 1955, 28);
— Вилупляться вони [пташенята], і зозуленя між ними, горласте та люте (Хижняк, Невгамовна, 1961, 265);
// Який любить голосно поговорити, посперечатися на повний голос; крикливий.
«Божеські» прихильники — заялозені лавошники та горласті перекупки з базарів, мотали без упину язиками (Ю. Янов., І, 1958, 63);
— Повинна зайти [Річинська] до мене й порадитись, бо інакше заклюють її ті горласті баби (Вільде, Сестри.., 1958, 173).
Словник української мови (СУМ-11)