городовик

ГОРОДОВИ́К, а́, ч. У царській Росії — нижній чин міської поліції.

— Одішлемо її в участок, — радить стиха старого городовика молодий, безусий (Вас., І, 1959, 342);

[Тарас:] Це у вас на селі урядники, а в Києві городовики (Сміл., Черв. троянда, 1955, 16).

Значення в інших словниках

1. городовик — городови́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. городовик — -а, ч. У царській Росії – нижній чин міської поліції.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. городовик — див. поліцай  Словник чужослів Павло Штепа
4. городовик — ГОРОДОВИ́К, а́, ч. У царській Росії – нижній чин міської поліції. Знать було, що то непростий поліцай, бо позад нього йшло ще двоє городовиків (А. Кащенко); – Одішлемо її [дівчину] в участок, – радить стиха старого городовика молодий, безусий (С.  Словник української мови у 20 томах
5. городовик — Городови́к, -ка́; -вики́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. городовик — Городовик, -ка м. 1) Горожанинъ, мѣщанинъ. Драг. 68. 2) Такъ называютъ въ Херсонской и Екатеринославской губерніяхъ полтавцевъ и черниговцевъ. Черноморцы такъ называютъ жителей Украины. Поп. 110.  Словник української мови Грінченка