горідчик
ГОРІ́ДЧИК, а, ч., діал. Городець.
Онися взяла заступа і пішла копати в горідчику на квіти (Н.-Лев., III, 1956, 107);
В горідчику шумів сухий бур’ян, погойдувались сухі стебла соняшників (Кучер, Прощай.., 1957, 126).
Словник української мови (СУМ-11)