горілий

ГОРІ́ЛИЙ, а, е. Обпалений вогнем.

Тхнуло цвіллю, пусткою та старою горілою цеглою (Вас., II, 1959, 327);

По балках палахкотіли вогняні гриви, і припах горілого бур’яну тягся від них по степу (Панч, В дорозі, 1959, 215);

// у знач. ім. горі́ле, лого, с. Те саме, що гар.

Схопилась на постелі — і справді несе горілим.. А тої ж миті з вигону — бов, бов, бов, бов… загув дзвін на сполох (Головко, II, 1957, 426).

Значення в інших словниках

1. горілий — горі́лий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. горілий — [гоур’ілией] м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і  Орфоепічний словник української мови
3. горілий — -а, -е. Обпалений вогнем. Горілі породи — щільні порцеляноподібні гірські породи.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. горілий — ГОРІ́ЛИЙ, а, е. Обпалений вогнем. Тхнуло цвіллю, пусткою та старою горілою цеглою (С. Васильченко); По балках палахкотіли вогняні гриви, і припах горілого бур'яну тягся від них по степу (П. Панч); Пахло якимись ліками та горілою шерстю (М.  Словник української мови у 20 томах
5. горілий — ГАР (перегорілі часточки чого-небудь; що-небудь згоріле), ЗГАР, ПЕРЕГА́Р, ГОРІ́ЛЕ, ПА́ЛЕНЕ, ЗГА́РЯТИНА рідко, ПА́ЛЯТИНА розм., СМА́ЛЯТИНА розм., ГА́РИВО діал. Гаром звідкись потягло — чи не пожежа (О.  Словник синонімів української мови
6. горілий — Горілий, -а, -е Горѣлый. Межи вами женишище, як горілеє днище. Мет. 195. Горілий пеньок. Грин. І. 65.  Словник української мови Грінченка