горілий
ГОРІ́ЛИЙ, а, е.
Обпалений вогнем.
Тхнуло цвіллю, пусткою та старою горілою цеглою (С. Васильченко);
По балках палахкотіли вогняні гриви, і припах горілого бур'яну тягся від них по степу (П. Панч);
Пахло якимись ліками та горілою шерстю (М. Вінграновський);
// у знач. ім. горі́ле, лого, с. Те саме, що гар.
Сухе, жовте, аж червоне, повітря віддавало горілим, і в полі здавалось мов серед печі (Панас Мирний);
Схопилась на постелі – і справді несе горілим .. А тої ж миті з вигону – бов, бов, бов, бов... загув дзвін на сполох (А. Головко);
З села тягне горілим (К. Гриб).
Словник української мови (СУМ-20)