горілиць
ГОРІЛИ́ЦЬ, присл.
Обличчям догори; протилежне ниць.
Семен лежав горілиць, звертаючись із своїми питаннями до неба (М. Коцюбинський);
Я з силою штовхнув його ногою – і він розкинувся горілиць (М. Хвильовий);
Іноді на дозвіллі Грицько з сестрою співали пісень, лежачи горілиць на березі (І. Багряний);
Він розлігся горілиць на колодках, заклав руки за голову і мріє (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)