горілка
ГОРІ́ЛКА¹, и, ж.
Міцний алкогольний напій, що є сумішшю винного спирту і води у певній пропорції.
– Ні, куме, – кажу, – що правда, то правда: горілка до добра не доведе! (Марко Вовчок);
Гнат не пив навіть горілки, котру приніс тесть (М. Коцюбинський);
Задушливо тхнуло горілкою, гостро пахла живицею підлога (В. Кучер);
Випита горілка, міцна й пекуча, вдарила в мозок, моторошно-солодкою хвилею прокотилася до ніг (О. Бердник).△ Потрі́йний спирт <�Потрі́йна горі́лка> див. спирт;
(1) Ца́рська горі́лка – назва суміші азотної і соляної кислоти, здатної розчиняти золото.
Підготовлені зразки сталі для рентгеноструктурних досліджень зазнавали хімічного впливу реактиву “царська горілка” протягом 3–5 хвилин (з наук. літ.).
◇ Залива́ти / зали́ти (позалива́ти) о́чі (грубо слі́пи, сліпаки́) [горі́лкою] див. залива́ти; Зато́плювати / затопи́ти ли́хо (ро́зум, го́ре, біду́ і т. ін.) в ча́рці (в горі́лці) див. зато́плювати²; Ки́снути в горі́лці див. ки́снути; Не вихо́дити з горі́лки див. вихо́дити; Полоска́тися в горі́лці (у вині́) див. полоска́тися; Припада́ти до горі́лки (до ча́рки, до пля́шки і т. ін.) див. припада́ти; Топи́ти го́ре в горі́лці (на дні пля́шки) див. топи́ти³; Уда́ритися в горі́лку (до горі́лки) див. ударя́тися.
ГОРІ́ЛКА², и, ж.
Пристрій для спалювання рідини або газу з певною метою; пальник.
Сьогодні на зміну інжекторним газовим горілкам приходять індукційні варильні поверхні (із журн.);
Безполум'яна горілка з керамічною насадкою, яка дає стовідсоткове спалювання газу, повинна забезпечити просушування й обігрівання приміщень (з газ.);
Портативну газову горілку зручно брати із собою в подорожі (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)