горілиць
ГОРІЛИ́ЦЬ, присл. Обличчям догори; протилежне ниць.
Семен лежав горілиць, звертаючись із своїми питаннями до неба (Коцюб., І, 1955, 98);
Він розлігся горілиць на колодках, заклав руки за голову і мріє (Кол., На фронті.., 1959, 86).
Словник української мови (СУМ-11)