грабіжник
ГРАБІ́ЖНИК, а, ч. Той, хто грабує.
— Ну, а бувають же у вас усякі злочинці, грабіжники, злодії? Треба ж таких карати, а задля цього треба й суд мати (Мирний, IV, 1955, 331);
— Всі, які були, судна, ті ж таки грабіжники заграбували, погнали за море з народним добром (Гончар, Таврія.., 1957, 333);
Воєнні союзи імперіалістів ніколи не відзначалися достатньою міцністю, бо це були союзи грабіжників, агресорів (Ком. Укр., 5, 1965, 62);
*Образно. На підмогу пастухам додано ще злющих кудлатих псів, лютих ворогів сірого грабіжника-вовка (Донч., І, 1956, 111).
Словник української мови (СУМ-11)