граматка
ГРАМА́ТКА, и, ж.
1. заст. Буквар.
Діждали неділі, і Іван Федорович сходив до дяка і договорив за два мішки пшениці вивчити з Кириликом граматку (Мирний, І, 1954, 152);
Романко налапав на полиці стару, заяложену граматку, і хлопці подались у стодолу. Почалось вчиття (Коцюб., І, 1955, 100).
2. церк. Поминальна книга або поминальний список.
Маруся поставила до гурту і свою мисочку і граматку батюшці подала, щоб пом’янув її родичів (Кв.-Осн., II, 1956, 77);
— Якби й ми несподівано наскочили, то не встиг би той ваш Наливайко і в граматку записатись (Ле, Наливайко, 1957, 66).
Словник української мови (СУМ-11)