гребля
ГРЕ́БЛЯ, і, ж. Гідротехнічна споруда, що перегороджує річку або інший водотік для створення водосховищ, одержання енергії і т. ін.
Серед села лиснів широкий ставок, чорніла довга гребля (Н.-Лев., III, 1956, 317);
На обох берегах Сухого Ташлика колгоспні грабарі возили землю для греблі (Руд., Остання шабля, 1959, 393);
*Образно. Хай хорват потисне руку українцю, Хай братання гребля виросте нова! (Рильський, Мости, 1948, 98).
◊ Хоч гре́блю гати́ (нагати́) — дуже багато, велика кількість кого-, чого-небудь.
[Тарас:] Пробував у Катеринославі на роботу стати, але там таких, як я, хоч греблю гати… (Корн., І, 1955, 159).
Словник української мови (СУМ-11)