гробниця
ГРОБНИ́ЦЯ, і, ж. Спеціальна споруда, де ховають тіло померлого.
— Я, цар царів, я, сонця син могутній, собі оцю гробницю збудував (Л. Укр., І, 1951, 252);
Коли ж батька поклали в гробницю і Неля власними очима побачила, як грабарі замурували кам’яну плиту, вона відразу скорилась (Вільде, Сестри.., 1958, 353);
*У порівн. У світлиці Понуро, вогко, що в гробниці (Фр., XIII, 1954, 50).
Словник української мови (СУМ-11)