гробниця
ГРОБНИ́ЦЯ, і, ж. Спеціальна споруда, де ховають тіло померлого.
— Я, цар царів, я, сонця син могутній, собі оцю гробницю збудував (Л. Укр., І, 1951, 252);
Коли ж батька поклали в гробницю і Неля власними очима побачила, як грабарі замурували кам’яну плиту, вона відразу скорилась (Вільде, Сестри.., 1958, 353);
*У порівн. У світлиці Понуро, вогко, що в гробниці (Фр., XIII, 1954, 50).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гробниця — гробни́ця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- гробниця — І гробівниця Те саме, що дарохранильниця Словник церковно-обрядової термінології
- гробниця — -і, ж. Спеціальна споруда, де ховають тіло померлого. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гробниця — Домовина, могила, див. гріб, саркофаг Словник чужослів Павло Штепа
- гробниця — МОГИ́ЛА (заглиблення в землі, в яке ховають тіло покійного; місце похорону й насип на ньому), ДОМОВИ́НА, ГРІБ (ГРОБ) розм.; Я́МА, ДІЛ діал. Словник синонімів української мови
- гробниця — (нім. — труна) Монументальна споруда на місці поховання. Ще у стародавні часи мали місце різні види Г. — скромні могили, "кам'яні ящики", скельні поховання, мастаба, піраміди, надгробки, саркофаги, кургани, тумулуси, гурхани, тюрбе... Архітектура і монументальне мистецтво
- гробниця — Гробниця, -ці ж. Гробъ. Чорним оксамитом гробницю вибив. Чуб. V. 776. Словник української мови Грінченка