гробниця
(нім. — труна)
Монументальна споруда на місці поховання. Ще у стародавні часи мали місце різні види Г. — скромні могили, "кам'яні ящики", скельні поховання, мастаба, піраміди, надгробки, саркофаги, кургани, тумулуси, гурхани, тюрбе, мавзолеї у вигляді окремої споруди або цілого ансамблю з наземних або підземних приміщень тощо. В християнські часи влаштовувалися склепи з каплицями, крипти, аркосолії, а також раки і релікварії, де зберігались мощі святих. Прийнято виділяти:
~ галерейна — суцільний підземний коридор з похованнями (порівн. дромос, катакомба).
Джерело:
Архітектура і монументальне мистецтво
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гробниця — гробни́ця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- гробниця — І гробівниця Те саме, що дарохранильниця Словник церковно-обрядової термінології
- гробниця — -і, ж. Спеціальна споруда, де ховають тіло померлого. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гробниця — Домовина, могила, див. гріб, саркофаг Словник чужослів Павло Штепа
- гробниця — МОГИ́ЛА (заглиблення в землі, в яке ховають тіло покійного; місце похорону й насип на ньому), ДОМОВИ́НА, ГРІБ (ГРОБ) розм.; Я́МА, ДІЛ діал. Словник синонімів української мови
- гробниця — ГРОБНИ́ЦЯ, і, ж. Спеціальна споруда, де ховають тіло померлого. — Я, цар царів, я, сонця син могутній, собі оцю гробницю збудував (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- гробниця — Гробниця, -ці ж. Гробъ. Чорним оксамитом гробницю вибив. Чуб. V. 776. Словник української мови Грінченка