грюк

ГРЮК¹, виг. Уживається як присудок за знач. грю́кати.

Майнула блискавиця. Далі, мов велетенським молотом по ковадлі: грюк посеред лісу (Вас., II, 1959, 329);

Північні вітри ставнями по вікнах — грюк! (Ковінька, Кутя.., 1960, 115);

Тільки-но вони приховали Юрка — грюк у двері… (Вишня, І, 1956, 258).

ГРЮК², у, ч. Короткий уривчастий звук від удару по чомусь, падіння чого-небудь і т. ін.

З-під ніг з грюком сунуться чималі шматки глини… (Мирний, III, 1954, 298);

3 шумом, з грюком відчинилися двері — вбіг знадвору Василько (Гончар, Таврія.., 1957, 445).

Значення в інших словниках

1. грюк — грюк 1 іменник чоловічого роду грюк 2 вигук незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. грюк — I виг. Уживається як присудок за знач. грюкати. II -у, ч. Короткий уривчастий звук від удару по чомусь, падіння чого-небудь і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. грюк — див. падати  Словник синонімів Вусика
4. грюк — I. Грюк меж. для обозначенія стука: стукъ. Стук-грюк в віконечко! --------------- II. Грюк, -ку м. Стукъ, грохоть. Ні стуку, ні грюку. Ном. № 8988.  Словник української мови Грінченка