грюконути
ГРЮКОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., розм. Підсил. до грю́кнути.
— Пождіть трохи, хлопці, — почав був Вернидуб, а це як грюконе з шести гармат вибух — громом забив враз його голос (Стар., Облога.., 1961, 52);
А п’яниця слухав, слухав, — Знов у браму грюконув (Фр., X, 1954, 395).
Словник української мови (СУМ-11)