грюкотати
ГРЮКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ГРЮКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. розм. Підсил. до грю́кати.
Із-під водяного плеса Підриваються колеса, Млин мій ходором іде 1 грюкоче, і гуде (Щог., Поезії, 1958, 195);
Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Мирний, IV 1955, 88);
Іноді вечорами він вибігав до міста й проходжувався під високими вікнами друкарні на вулиці Фрунзе, де грюкотіли, машини, млосно пахло фарбою (Кучер, Голод, 1961, 67).
Словник української мови (СУМ-11)