губернатор
ГУБЕРНА́ТОР, а, ч.
1. У дореволюційній Росії — начальник губернії, що призначався царем.
З 1708 р. Росія була поділена па вісім губерній; губернатори, що управляли ними, підлягали безпосередньо царю (Іст. УРСР, 1, 1953, 331);
Селяни прийшли скаржитись на свого пана, а губернатор наказав їх висікти (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 24).
2. У США, Бразілії, Мексіці, Індії та інших державах — вища службова особа.
Будучи раніше губернатором штату Нью-Йорк, Клівленд виступав проти хабарництва, казнокрадства та інших службових зловживань (Нова іст., 1957, 89).
3. У деяких колоніях — вищий урядовець.
Колоніями управляють англійські губернатори (Ек. геогр. заруб. країн, 1956, 80).
Словник української мови (СУМ-11)