гулкий
ГУЛКИ́Й, а́, е́. Який створює гул.
Мов рої ті гулкі, Де і брались полки (Манж., Тв., 1955, 80);
Цей дерев’яний, гулкий, мов палуба, міст мав для Ібрагімова свою звабу (Гончар, Новели, 1954, 154);
І журавлів гулка навала Ключем віталася здаля (Мал., І, 1956, 261).
Словник української мови (СУМ-11)