гулко

ГУ́ЛКО. Присл. до гулки́й.

Пані, глянувши на неї, зареготалася, дзвінко, гулко так залилася… (Мирний, III, 1954, 156);

Кімнату відчиняли весною, вона була простора й порожня, в ній відкликався гулко гомін міста (Тудор, Вибр., 1949, 317).

Значення в інших словниках

1. гулко — гу́лко прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. гулко — Присл. до гулкий.  Великий тлумачний словник сучасної мови