гупання

ГУ́ПАННЯ, я, с. Дія за знач. гу́пати і звуки, утворювані цією дією.

В тій хвилі з кошари почувся крик, потім гупання кроків (Фр., І, 1955, 108);

З розчинених дверей [кузні] лунали ритмічний дзенькіт заліза й гупання молотів (Досв., Вибр., 1959, 194);

Любив гупання яблук в саду (Довж., Зач. Десна, 1957, 474).

Значення в інших словниках

1. гупання — гу́пання іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. гупання — -я, с. Дія за знач. гупати і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови