гуркання

ГУ́РКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. гу́ркати і звуки, утворювані цією дією.

— Я теж чув, — відповів на бігу Григорій Федорович, поспішаючи до сінець [сінців], бо гуркання в двері не припинялося (Епік, Тв., 1958, 157);

Увірветься нитка, й затихне на якийсь час гуркання прядки (Мирний, II, 1954, 294).

Значення в інших словниках

1. гуркання — гу́ркання іменник середнього роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. гуркання — -я, с., розм. Дія за знач. гуркати і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гуркання — ГУ́РКІТ (протяжні, розкотисті звуки від ударів, падіння тощо), ГУРКОТА́ННЯ, ГУРКОТІ́ННЯ, ГРІМ, ГРИМОТА́ННЯ, ГРИМОТІ́ННЯ, ГРЮ́КІТ, ГРЮ́КАННЯ, ГУ́РКАННЯ, ГРЮКОТІ́ННЯ, ГРЮКАНИ́НА розм., ЯСА́ заст.; ВИ́ГРІМ, ГУРКОТНЯ́ розм., ГУРКОТНЕ́ЧА розм.  Словник синонімів української мови