гуртовий
ГУРТОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до гурт¹.
2. Належний усім, багатьом; спільний.
— Все, все! — одказали вони. —У нас нема нічого, що було б моє або твоє, а всіх разом, гуртове (Мирний, IV, 1955, 328);
Сінокіс у нас був гуртовий (Довж., Зач. Десна, 1957, 490);
// Який здійснюється, виконується гуртом.
З своїм невеличким гурточком він завів новину — гуртову працю (Коцюб., II, 1955, 66);
В пам’ятку бурсаків зберігалися згадки про гуртові наскоки однієї сторони на другу (Вас., І, 1959, 237);
Гуртова пісня про вдову та смерть котилась ширше та ширше (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 237).
3. Який купують або продають у великій кількості; оптовий.
Він думав про гуртову торгівлю сіллю (Фр., VIII, 1952, 382).
Словник української мови (СУМ-11)