гучно

ГУ́ЧНО. Присл. до гучни́й 1, 2, 4.

Одна пісня лилася за другою, гучно розносячись по високій фабриці (Н.-Лев., II, 1956, 98);

У дворі вже було повно людей, і всі навперебій гучно вітали молодого з новою хатою (Чаб., Балкан. весна, 1960, 302);

[Тетяна:] Треба ж весілля одбуть гучно (К.-Карий, III, 1961, 33).

Значення в інших словниках

1. гучно — гу́чно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. гучно — Присл. до гучний 1), 2), 4).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гучно — див. голосно  Словник синонімів Вусика
4. гучно — Гучно нар. Звонко, громко, шумно. Ком. Р. ІІ. 27. Говорить гучно. МВ. (О. 1862. ІІІ. 72). Разом усі гучно рушили. Г. Барв. 205.  Словник української мови Грінченка