гущавина
ГУЩА́ВИНА, и, ж.
1. Місце, де дерева або кущі ростуть дуже густо.
В лісі, в гущавині, лежить, схилившись на лікоть, Петруня (Вас., III, 1960, 356);
Вузенька стежка вела в саму гущавину (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 66);
// чого. Густі зарості чого-небудь.
Од часу до часу він спуджував дичину, що або з хуркотом звивалась у повітря, або з плескотом зникала в гущавину очеретів (Досв., Вибр., 1959, 409);
Зараз він піде на зелені схили дніпровських круч, загубиться в гущавині дерев (Гур., Друзі.., 1959, 29).
2. Те саме, що гу́ща 1, 3.
Ольга добре ним [жаром] обгорнула горщика з борщем. Висунув [Микола], почав насипати з глибокого полумиска, вигортаючи гущавину (Кучер, Трудна любов, 1960, 7);
Хлоп’ята дружно пірнали в гущавину натовпу і галасливими табунцями випурхували з-під ніг дорослих (Ткач, Плем’я.., 1961, 11).
Словник української мови (СУМ-11)