даремно
ДАРЕ́МНО, розм. ДАРЕ́МНЕ.
1. Присл. до даре́мний.
Раз Півень, риючись даремно у садку, Побачив ворох жита на току (Гл., Вибр., 1957, 210);
— Краще кинути більше коштів на експлуатацію тих, що є, плантацій, аніж даремно витрачатись на цю… (Ле, Міжгір’я, 1953, 110);
Мені здається, що ніколи Воно [хлопчик із села] не бачитиме волі ,.. Що так Даремне, марне пролетять Його найкращії літа (Шевч., II, 1953, 204);
— Ото запал! Пізнаю героя Смоленська… Але пан даремно обурюється (Тулуб, Людолови, І, 1957, 9);
—Алгебра дуже потрібна для лісоводів.. Даремно гніваєтесь на екзаменаторів (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 66);
// Безплатно, даром.
Дворових теж задобрив: наділив їх даремно огородами, аби проживали .. у його, аби доглядали худоби (Мирний, IV, 1955, 204);
// у знач. присудк. сл. Безрезультатно, марно.
— Як я тоді плакала, як побивалася! Та все даремно… (Мирний, III, 1954, 164);
Коли залишався [Філька] в палаті один, намагався заснути, але даремно (Шиян, Баланда, 1957, 106).
2. присл. Без серйозних підстав, причин; незаслужено (ображати, докоряти).
— Чи не образив даремне Івана? (Коцюб., II, 1955, 221);
Знала, що даремно образила подругу (Донч., V, 1957, 335).
Словник української мови (СУМ-11)