двозначний
ДВОЗНА́ЧНИЙ¹, а, е.
1. Який має два значення.
Треба складати речення з відповідними словами [омонімами] настільки повно, щоб слово не було в даному конкретному випадку двозначним і цим би не затемнювався зміст цілого речення (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 59);
// Який може бути витлумачений у двох значеннях; який має двояке значення.
Він зрозумів уїдливе, двозначне запитання. Воно поцілило в серце нищівним ударом, збило йому пиху (Рибак, Помилка.., 1956, 65);
— Але чи не здається вельможному пану, що цей Сагайдак зайняв досить двозначну позицію? (Тулуб, Людолови, II, 1957, 495).
2. Який має в собі нескромний або непристойний натяк.
Тільки Стасик.. все кидав двозначні жарти, від яких болісно червоніла і мало не плакала дівчина (Тулуб, Людолови, II, 1957, 160);
— Моя дружина — свята! — відповів [Підопригора] з гордістю і неприязню: терпіти не міг двозначних натяків і масних розмов (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 62).
ДВОЗНА́ЧНИЙ², а, е. Який складається з двох знаків.
Двозначне число.
Словник української мови (СУМ-11)