денце
ДЕ́НЦЕ, я, с.
1. Зменш.-пестл. до дно 2.
Ой, у полі озеречко,Там плавало відеречко. Соснові клепки, а дубове денце, Не цурайся, моє серце (Укр.. лір. пісні, 1958, 312);
Потім бачив себе на коні бравим вершником. На шапці червоне денце і зірка п’ятикутна (Цюпа, Назустріч.., 1958, 29).
2. бот. Нижня частина цибулин і квіток деяких рослин.
Пошкодження цибулин починається з денця, яке трухлявіє, а лусочки гинуть (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 291);
Самиця [кульбабового довгоносика] відкладає яйця безпосередньо в денце квіткового кошика кок-сагизу, проколюючи його обгортку (Шкідн. поля.., 1949, 86).
Словник української мови (СУМ-11)