дехто
ДЕ́ХТО, де́кого, де́ким (прийм. звичайно відокремлюють частку «де» від займенника «хто» і стоять між ними), займ. неознач. Деякі люди, невелика група людей з числа інших.
Сидять собі [арештанти], розмовляють, А дехто й куняє (Шевч., II, 1953, 187);
Дехто з лібералів-поміщиків.. намагався використати творчість Остапа Вересая в своїх цілях (Тич., III, 1957, 155);
// Хтось (кого не хочуть називати).
Тобі усе, паньматко, смішки! А декому ні кришки: Тут думка неабияка Морочить козака (Гл., Вибр., 1957, 98);
Просто Саня подавала декому голос: я, мовляв, осьдечки! (Шовк., Інженери, 1956, 104).
Словник української мови (СУМ-11)