димитися
ДИМИ́ТИСЯ і ДИМІ́ТИСЯ, ми́ться; мн. димля́ться; недок. Виділяти дим; тліти, виділяючи дим.
До стелі з лампи довгий гніт димивсь (Фр., X, 1954, 196);
Над берегом димилися руїни снарядами запалених домів (Гонч., Вибр., 1959, 372);
// перен. Виділяти пару, давати випари.
В одному [посуді] недопитий холонув чай, а в другому якась бура водиця димилася (Мирний, III, 1954, 209);
Богунці проносились повз .. командира. У коней димилися гарячі ніздрі (Довж., Зач. Десна, 1957, 112);
Земля і дерева димілися ранішнім паром (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 586);
// Підніматися клубками, стелитися (про хмари, туман).
Десь над обрієм, над панськими будинками в лісі кипіли й димились хмари, чорні, як оксамит (Вас., II, 1959, 324).
Словник української мови (СУМ-11)