дитинка
ДИТИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до дити́на 1, 2.
Дитинка спить, а доля її росте (Номис, 1864, № 1681);
[Груїчева:] Я ніколи не повірю, щоб Люба була справді такою дитинкою, яку вона з себе удає (Л. Укр., II, 1951, 56);
— Розумну дитинку, Химо, маєте, — заздрили їй молодиці (Кач., II, 1958, 21);
*У порівн. На зеленому горбочку, У вишневому садочку, Притулилася хатинка, Мов маленькая дитинка (Л. Укр., І, 1951, 59).
Словник української мови (СУМ-11)