дитиня
ДИТИНЯ́, я́ти, с., розм.
1. Те саме, що дитя́.
— Дитиня дала-бись до мене, а сама [дочка] до Львова в мамки (Март., Тв., 1954, 338).
2. перен. Маля птаха.
Беркут кубло в’є на скелі, Як почує дитинят, І під крилами в оселі Береже своїх птенят [пташат] (Щог., Поезії, 1958, 224).
Словник української мови (СУМ-11)