дичавина
ДИЧА́ВИНА, и, ж., розм. Те саме, що дичина́ 2: глушина.
[Юнак:] Пустиня навкруги, дичавина, живої душі немає й близько (Вас., Незібр. тв., 1941, 147);
— Ех, сюди б [у тайгу] машину дати, рейки прокласти, щоб гудок паровоза враз розбуркав цю мертву дичавину! (Донч., II, 1956, 35).
Словник української мови (СУМ-11)