дичавіти
ДИЧА́ВІТИ, ію, ієш, недок.
1. Набувати первісного, природного стану; ставати диким (у 1 знач.).
— Свині до самого різдва відгодовуються в лісах, аж дичавіють (Стельмах, Хліб.., 1959, 96);
// Ставати спустошеним, запустілим.
Дичавіла вона [країна], ставала пустелею, як її кам’яниста земля, занехаяна землеробом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 594).
2. Відвикати від людей.
Мати казала: влітку зовсім діти дичавіють — треба якої принади, щоб залучити їх до хати (Вас., IV, 1960, 10).
Словник української мови (СУМ-11)