дишель
ДИ́ШЕЛЬ, шля, ч. Товста жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней, що використовується для запрягання коней і допомагає правити ними.
Він мав усе лиш одного коня і малий візок з дубовим дишлем (Стеф., І, 1949, 61);
*Образно. Вже й віз небесний дишлем на світанок хилив і зірниця пломеніла на сході (Іщук, Вербівчани, 1961, 344);
// Така ж жердина у колісному сільськогосподарському інвентарі для з’єднання його з трактором або іншою машиною.
Одновісний причіп складається з осі, ресорної підвіски, рами в дишлем та кузова (Автомоб., 1957, 15).
Словник української мови (СУМ-11)