диякон
ДИЯ́КОН, а, ч., церк. Помічник священика у відправі церковної служби; нижчий духовний чин.
Ідуть аж три попи і четвертий диякон, та усе у чорних ризах (Кв.-Осн., II, 1956, 93);
Багато віруючих несли ікони, простуючи слідом за священиками і патлатими дияконами (Шиян, Гроза.., 1956, 332).
Словник української мови (СУМ-11)